Святий Миколай народився близько 270 року н.е. в місті Патарі, яке тепер знаходиться в Туреччині.
Батьки Миколая Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими людьми
250 року н.е. Миколай переїхав у Мири де багато років був єпископом.
Миколу Чудотворця шанували як помічника усім, хто опинився в біді та скорботах.
Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. Дізнавшись про це, Миколай вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота.
Вже на третю ніч Микола дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через камін будинку. Здається, ця історія і демонструє нам — звідки стара легенда, як подарунки від Миколая "попадають" у кімнати заснулим дітям.
Святий Миколай, досягнувши сану єпископа, помер 6 грудня (19 грудня по юліанському календарю) 342 року. Імператор Юстиніан І у шостому сторіччі збудував на честь Святого Миколая церкву в Константинополі.
Один візантійський імператор Мануїл Комнін у 12 сторіччі державним законом приписав святкувати день святого Миколая 6 грудня.
Святий Миколай став прообразом різдвяного Санта-Клауса. Голландські колоністи, заснувавши в Америці Новий Амстердам (майбутній Нью-Йорк), завезли на континент традицію дарувати дітям від Святого Миколая, на 6 грудня та на Різдво, подарунки.
День святого Миколая був особливо важливим для наречених. На свято традиційно засилали сватів. Напередодні дівчата заздалегідь наводили лад у своїх скринях: готували одяг, діставали рушники та прикраси та прибирали у хаті.
На свято чоловіки мали першими прокинутися зранку, обійти свій двір, обов’язково нагодувати худобу та промовити: "Дай, Боже, добрий день. Щобись худібонька здорова була, та й я з тобою, ще й зі своєю жоною".
Якщо 19 грудня починає лити дощ — гарно вродить озимина. У разі сильного морозу або паморозі варто чекати на великий врожай та багатство.